На даній сторінці рорзміщено поєзію таких молодих авторів:

 
	   
Наталя Панчиняк
                       СОН

Холодна ніч вкриває забуття, 
Проходиш мимо повз моє життя,
Сьогодні бачила тебе у сні,
Що ти кохав мене наснилося мені.
Наснилося сонце, ясні твої очі, 
То був лиш місяць у примарі ночі.
Наснилося, що ми з тобою разом,
Холодний піт укрив чоло відразу.
Ти був такий спокійний, чистий,
Нам пестило волосся листя,
Ти ніжно губи мої цілував
Бути твоєю ти мене благав...
Прокинулась, - а за вікном туман:
"Насмішка долі? Ні, гіркий обман"
Подумала, а на душі печаль,
Нажаль, це був лиш сон, нажаль.

СВОЄМУ СПОГАДУ

Ти - наче незабутній сон,
Ти - мов печать на серці,
Ти - світло із чужих вікон,
Що відкриває в серце дверці.
Ти - марево ночей і попіл сигарети
Заради тебе напишу памфлети
Я пронесу тебе через усе життя,
І заведу з собою в забуття,
Зхмеліла ніч. Опісля - день з похмілля,
З тобою в нас не буде вже весілля,
В стихії пристрасті тону я з головою,
Тону і плачу за тобою.
В вині солодкому стараюсь я тебе втопити,
Але в душі благаю: "Я ще хочу жити!"
Моє життя - мов злітна полоса
Ти полетів від мене, лиш поглянувши скоса...



                ЛЮДИНА

Летить життя невпинним кроком,
Як стрілка на годиннику біжить.
І день за днем, і рік за роком
Пройде, а я спішу ще жить!
І своїх снів я всіх ще не побачив,
Не збулися ще мрії всі мої,
Всіх ворогів своїх ще не пробачив,
Ще не співали вранці солов'ї.
Роки пройшли, лиш спогад залишився,
Прожитого із гордістю життя.
А може все-таки я вже втомився
Від гордості і мутного буття.

                    112

Я закрию кімнату навіки,
Твоя музика нехай звучить,
Сяду в крісло, закрию повіки 
І згадаю про тебе на мить.
Я напевно таки забуду
Те минуле, що було з тобою
Знову віршів писати не буду,
Стане все самим собою.
Що було - не повернеш назад:
Та любов давно вже зникла,
Не шукайте для мене порад,
Одинокою бути я звикла.

               ********

Ти там смієшся, я тут плачу.
Ти там кричиш, я тут мовчу.
Тобі дарує хтось удачу,
А я за неї два рази плачу.
Ти знаєш, що робити далі,
Ти знаєш, куди краще йти,
А я шукаю в розпачі моралі:
Як важко все-таки її знайти.
Дрібні сльозинки падають на руки,
Обличчя стомлене від них.
Ти не рахуєш серця стуків
І голос твій давно вже стих.
Нас спалах світла не врятує,
Не дотягтись нам до зірок,
І твого крику вже ніхто не чує:
Ми були лиш героями казок.


      ЗИМОВА СИМФОНІЯ


На небі зіроньки дрібні, мов оченята,
Вогні будинків, світло ліхтаря.
Від холоду ховаються маленькі кошенята
Мене ж зігріє посмішка твоя.
В зимовім Львові є своя чарівність, 
Яка проходить через сотні літ:
Старі будинки, снігова наївність,
З цим дивом не зрівняється весь світ.


WHOSE


Whose talk about natural beauty,
Somebody has a natural soul?
Whose talk about formal duty,
But all they only are a dought.
Whose has a dose of his small life,
Whose pester with his problem,
Whose very-very love his vife,
But only God is real noble.
Whose think, that he is lord,
Whose like, that life is fun,
Whose travel all over the world,
But true is only yellow sun.


         ТИ (МОЯ МРІЯ)

Я знаю, що на світі десь є ти,
Я стверджую цю сутність твою
Я мрію все-таки тебе знайти
Я намагаюся наповнитись тобою.
Я уявляю ніжні твої руки, 
Я чую, як шепочуть губи.
Я відчуваю тихі серця стуки,
Я плачу, бо себе я гублю.
Я бачу свої жести в темноті,
Я хочу знати, хто з нас перший,
Я думаю про щастя у житті,
Я сподіваюся, що ти його довершиш.


ЧОРНІ ІГРИ

Горіли душі на паризькій вежі, 
Так відьми веселились там,
Забувши сором, перекресливши всі межі, 
Вступили у жорстокий тан.
Кричали, реготали, насміхались!
Казали, що створили світ вони!
Із горем щастя обійнялось,
Боячись панування сатани.
Забулась мова, були тільки жести
Не було сонця, морок навкруги.
Гуляли відьми у пошані й честі,
Здирали м'ясо з людської ноги.
Оговталось! Пустило небо воду,
На бруд і голоси зітхань,
Наповнивши відьомськую свободу
Молитвами страшного покаяння.
Погас вогонь і нечисть вся поснула,
Ісус по трупам озирнувся
І так сказав: "Хай буде все як було,
А я до вас на суд ще повернуся".


       ЛЮБІЙ МАТУСІ
Присвячується Лось Н.О.

На обличчі полотна шовкові,
Пелюстки троянди на губах
Збуджена і радісна розмова
І сльозинки щастя на щоках.
Лінії кохання на долонях,
Голубінь чаруючих очей,
Сивина видніється на скронях,
Скільки мама не спала ночей!
Вранці поцілунками розбудить
Ніжна, мила, люба мама
І в біді до себе приголубить,
Нас рятуючи від злоби і обману.


   УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

Сміється і плаче нещасне життя,
Від бруду й німої сваволі,
Від страху людей, що ідуть в забуття,
Чекаючи кращої долі.
Від плачу дітей і волань матерів,
Від сорому дикої молоді,
Всесильних тиранів й високих чинів, 
Які об'їдаються з голоду.
Розпуста, безчестя, насилля й хабар,
Дитинство почнеться з наркотиків,
Дитячий будинок і чорний базар,
І на екранах - еротика.
Кохання - продалося,
А гроші в бюджет
Державі, нехай собі має!
І все що навколо - великий секрет,
Хоча про це всі добре знають.


КУДИ ПОДІЛИСЯ СЛОВА

Куди поділися слова?
І почуття куди поділись.
Вином минулого занадто впились
Усе пропало, зникло, більш нема!
Куди поділися слова...
Ні болю, ні жалю, ні сподівання,
Нема образ й тривоги від кохання.
Нема турбот, нема причин, нема рослин, нема тварин.
Нема нікого, хто ще міг би бути, 
Хто б дикий крик ще міг почути.
Хто б зберегти зумів усе...
І слабкість думки несе - туди, 
До неба, до зірок нам залишився тільки крок
І все... Нема...
Куди поділися слова...


ПАМ'ЯТІ ВІКТОРА
Присвячується Скочепцю В.О.

Зірвали квітку - і життя залишилось позаду,
За що згубили молодість? За що? За яку зраду?
Більш не побачимо її,
Той цвіт стоптали рано,
Нам ж залишилась пустота і в серці рана.
З собою ти усе забрав: і радості і горе,
І сонце, і весняні дні, лишилось море
Лиш залишилось море. Наших сліз,
Що капали за тебе,
Пуста квартира, пустий світ,
І все пусте без тебе.
Нехай простять твої гріхи,
І батько твій, і мати,
Вже все сказали, але ти одне ще маєш знати
Тебе навіки, любий мій, я буду пам'ятати,
Хоч буду жити я, а ти в могилі спочивати.


ЛЮБОВ НА ВІДСТАНІ

Чому життя таке складне,
Навіщо довго жити,
Коли так важко людям на відстані любити.
Любити через телефон,
Через листи страждати.
Чому так важко людям 
На відстані кохати?
Кохати кожне слово, звук,
Листа чекати як спасіння,
І з пошти витягти як скарб,
Читати і боятись рук тремтіння.

ЗІВ'ЯЛІЙ  ТРОЯНДІ
Присвячується Кутельмаху В.А.

І затихла радості година...
І не знаю я, чия біда...
Як людина покине людину - 
Тоді кров'ю здається вода.
Перший вересня день намочився,
 І не справдиться сон восени.
Сплячий красень зі сну пробудився...
Цілий вечір сьогодні сумний.
Завтра осені чарка наллється,
І роздерта душа не болить.
Тільки голосом твоїм сміється, 
Мов диявол у серці сидить.


       МОЯ ФІЛОСОФІЯ
   Присвячується Ноход В.І.

Холодне день, а погляд ще гарячий,
Ще надворі невпинно небо плаче.
Болючі слоьзи, ранок за вікном,
І місяць роздирає блакить своїм серпом.
Думки про всесвіт. Пам'ять ще жива.
На вулиці виблискує росинками трава.
Вона не знає тих думок щоденних,
Які маячать у людей буденних.
А люди ходять, бігають, стоять,
Вони без мрій, та звідки їм це знать.
У них немає почуттів, а думають - що є.
І всім чогось бракує, і кожному своє.


              ЗАГУБЛЕНЕ СЕРЦЕ

Похмурий літній ранок, ні сонця, ні дощу
І лиш самотній вітер гуляє досхочу.
Стоять неначе велетні будинки одинокі,
І ходять поміж ними ворони чорноокі.
Схиляються берези від самотиння хворого,
По щось верба задумалась у забутті прозорому.
Сидиш ти коло мене,
У мрії, мов оазис, й букет не подарований
Стоїть у моїй вазі.
І хтось кудись іде, не знаючи навіщо,
І вітер як раніше один у небі свище.
А я лише за всім цим сиджу й спостерігаю,
Бо знаю, що тебе зі мною вже немає.


       СПОВІДЬ САМОГУБЦЯ

Пекучий смак крові заповнює простір,
Покусані губи призводять до млості.
Холодна омана розбавила мозок
Течуть по зап'ястях коричневі сльози.
Я звіром голодним облизую рани,
І не розумію, що я вже на грані.
На грані життя, бо воно так обридло,
І кров на обличчі густа, мов повидло.


НОВА ЛЕГЕНДА СТАРОЇ ЗИМИ

Порвала осінь простирадло біле
На тисячі малесеньких шматків.
Що було далі - вже нема їй діла,
Вона пішла наздоганять птахів.
Порозліталися шматки по цілім світі
І стали білим снігом зватись.
Який щороку так чекають діти,
Щоб баб ліпити і у сніжки грати.


        ПОКАЯНИЕ

И кому ты только нужна?
Всему свету ты что-то должна.
И ресницы твои не пушистые,
И глаза твои не лучистые.
Твоя кожа желтого цвета
Ты совсем не по моде одета.
Ты не знаешь совсем математики
И бывают проблемы з грамматики.
А друзья с тебя только хохочут
Даже парень звонить не хочет
И кому ты только нравишься,
Не глотай слез, а то подавишься.


       МУЛАТИК

Мальчишка дерзкий,
Ноешь ты от боли,
С которой повенчала я тебя
Улыбкой резкой, скованной в неволе.
А я метаюсь, совесть теребя.
Твоя любовь как треснувший алмаз,
Жаль выбросить, и сохранять не стоит.
Ты вытерпел любви экстаз,
Мое лицо в могилу упокоив.
Возненавидел, голос мой и руки,
Глаза печальные твои мне жаль,
Прости, что принесла лишь муки,
Прости малыш, любовь ушла в февраль.


	  

Webmaster